Зображення персонажного дискурсу як жанрово детермінований вияв комунікативної вторинності в художньому тексті

Статья напечатана в "Вісник Харківського національного університету"
– Харків, ХНУ, 2010. – № 896. – С. 102 – 107.

СТР. 102


УДК:811.111’42

ЗОБРАЖЕННЯ ПЕРСОНАЖНОГО ДИСКУРСУ
ЯК ЖАНРОВО ДЕТЕРМІНОВАНИЙ ВИЯВ
КОМУНІКАТИВНОЇ ВТОРИННОСТІ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

І.М. Колегаєва, докт. філол. наук (Одеса)

 

Статтю присвячено феномену комунікативної вторинності, проаналізованого на матеріалі зображеного спілкування персонажів англомовних науково-фантастичних текстів. Різновиди зображення персонажного дискурсу витлумачено як засіб створення жанрово-специфікованої художньої прози.
Ключові слова: художня комунікація, зображений дискурс, наукова фантастика.
 
И.М. Колегаева. Изображение персонажного дискурса как жанрово детерминованное проявление коммуникативной вторичности в художественном тексте. Статья посвящена феномену коммуникативной вторичности, который исследуется на материале изображенного общения персонажей англоязычных научно-фантастических текстов. Разновидности изображения персонажного дискурса трактуются как способ создания жанрово специфицированной художественной прозы.

Ключевые слова: художественная коммуникация, изображенный дискурс, научная фантастика.
I.M. Kolegayeva. Representation of personages’ discourse as a genre determined display of secondhand (reproduced) communication in belles-lettres text. The article deals with the phenomenon of secondhand (reproduced) communication which is researched on the material of represented communication of personages in English science-fiction texts. Types of representing personages’ discourse are treated as a means of creating a genre specified fiction.
Key words: artistic communication, represented discourse, science fiction.

 

Пропонована наукова розвідка продовжує низку попередніх авторських публікацій, що містять спостереження і міркування стосовно феномену комунікативної вторинності та вторинного семіозису [див.: 4; 5; 6; 7]. Нагадаємо, що комунікативну вторинність ми витлумачуємо як відтворення у вербальному чи іконічному повідомленні (тексті, живописному полотні, кінофільмі) такого референта, який вже сам собою становить комунікативний феномен (текст, персонажне мовлення, картина, кінофільм). Відповідний об’єкт зображення, тобто те, що підлягає вторинному відтворенню, позначаємо терміном прото-повідомлення. Результат зображення, тобто продукт відтворення, дефінуємо як комунікативно-вторинне повідомлення. Учасників зображуваної комунікації називаємо прото-комунікантами, а їхнє спілкування – протокомунікацією.

Звертаємо увагу на те, що вторинна комунікація може бути кодово гомогенною та кодово негомогенною.

Так, якщо кодові системи, задіяні для позначення прото-повідомлення і вторинного повідомлення, є ідентичними, то спостерігаємо кодово гомогенну комунікативну вторинність. Наприклад, це вербальне відтворення (цитування, переклад тощо) власне вербального прото-повідомлення або іконічне відтворення власне іконічного прото-повідомлення: картина, яка містить зображення іншого живописного твору.

Якщо ж кодові системи прото-повідомлення і вторинного повідомлення різні, то перед нами зразок кодово-негомогеннної комунікативної вторинності. Прикладом може слугувати текстовий, а отже, вербальний опис живописного полотна (стикаються іконічний код прото-повідомлення та вербальний


СТР. 103

код вторинного) чи словесний "переказ" жестового спілкування: прото-комунікація, що послуговувалася соматичними кінемами (пластичний код), відтворюється вербалізованими кінемами (вербальний код). Про англомовні вербалізовані кінеми див.: [10]. Менш поширеним варіантом кодової негомогенності є відтворення вербального прото-повідомлення засобами іконічного, пластичного та інших кодів. Наприклад, герой кінофільму читає лист, щоденник тощо, а зміст цього вербального прото-повідомлення "переказується" глядачеві мовою кіно (іконічно-пластичним кодом) у вигляді сюжетних подій.

Ще однією площиною, в якій можна розглядати співвідношення прото-повідомлення і вторинного повідомлення, виступає реальність/ірреальність їх існування в комунікативному просторі. Для нехудожньої комунікації (наприклад, наукової, офіційно ділової, юридичної та ін.) статус реальності прото-повідомлення є стрижневим. Цитувати і посилатися можна тільки на ті тексти, документи, що дійсно існують/існували в комунікативному континуумі людства. В художній комунікації ситуація зовсім інша. За словами Є. Бондаренко, "одним із найяскравіших прикладів відбивання необ’єктивної реальності в об’єктивних формах є художній текст, який є зображенням… віртуальної реальності" [3, с. 41] (курсив наш – І.К.). За неписаними законами мистецтва, все, що говорять/пишуть і відповідно чують/читають персонажі, отримує статус "реального" існування в зображеному світі художнього твору. Назвемо таку діяльність персонажів персонажним дискурсом, залучаючи термін дискурс у тлумаченні, запропонованому І. Шевченко та О. Морозовою: "…інтегральний феномен, мисленнєво-комунікативна діяльність, яка є сукупністю процесу і результату і включає як позалінгвальний, так і власне лінгвальний аспект" [14, с. 38].

В цій статті нас передусім цікавить особливість зображення персонажного дискурсу і його функціонування як комунікативно вторинного феномену в межах художнього тексту певного жанру, а саме наукової фантастики, адже “окремі жанри можуть вважатися ‘більш суб’єктивними’, ніж інші: утопії, фентезі, фантастика” [3, с. 41]. Відповідно й аналіз такого (фантазійного) дискурсу "сфокусується на комплексі лінгвальних і позалінгвальних чинників комунікативної діяльності, на предметній та комунікативній ситуації, когнітивних характеристиках спілкування, його соціально-культурній складовій" [13, с. 108], а всі ці чинники в науково-фантастичному творі є, безумовно, абсолютно специфічними.

Вивчаючи проблеми літературної генології, Ф.С. Бацевич згадує точку зору С. Гайди стосовно того, що жанр – це "горизонт очікування для читачів і модель творення для мовців" [1, с. 43]. В такому сенсі наукова фантастика (НФ) для читачів – це очікування захоплюючого сюжету, що стрімко розвивається в чужинному світі між дивними персонажами. Для авторів НФ тексту (мовців – у термінології С. Гайди) – це модель творення "можливого світу" [11, с. 260] зі специфічною "парадигматикою наративу", де останню, слідом за структуралістами, витлумачуємо як "набір персонажів та обставин" [про це див.: 12, с. 536].

Парадигматика наративу в науковій фантастиці виступає чи не найяскравішим виявом жанру. Обставини (час і місце), в яких діють персонажі НФ, є чужими і загадковими (віддалене майбутнє/минуле, віддалені світи). Персонажі НФ є істотами не обов’язково з тілом людини, але обов’язково зі свідомістю. У реальному світі "свідомість", згідно з дефініцією О. Кубрякової, "це відмітна характеристика людини як розумної істоти, здатної не лише відчувати й міркувати, але і говорити про свої думки, оперувати інформацією в процесі вербальної діяльності" [8, с. 175]. В зображеному світі НФ свідомість, а відтак і здатність до вербальної, тобто комунікативної діяльності перестає бути "відмітною характеристикою людини" і приписується персонажу з будь-якою тілесною оболонкою, це може бути людина, гуманоїд, антропоморфний чи не- антропоморфний персонаж або навіть актант, який не має жодних аналогів у людській класифікації істот. В такому випадку персонаж – це насамперед "текстуальна позиція, незважаючи на те чимала вона свого прототипа, чи цілковито витворена митцем" [9, с. 533].
Спрямувавши наше дослідження комунікативної вторинності у річище жанрології, звернімо увагу


СТР. 104

передусім на зображення контрфактичного, ірреального дискурсу персонажів як одного з чинників творення ірреального світу наукової фантастики. Переважно це дискурс, у якому беруть участь персонаж-людина і персонаж-не-людина.

Така прото-комунікація не є прерогативою виключно НФ літератури. Згадаємо героїв казок, які спілкуються із звір'ями, птахами, рибами, рослинами й артефактами (пічка, дзеркало, сокира). Згадаємо теперішній рекламний дискурс, що рясніє зразками спілкування людини-споживача з рекламованим продуктом (пральним порошком, лікарським засобом, автомобілем). Відмінність наукової фантастики від подібних відтворених форм ірреальної прото-комунікації полягає в тому, що НФ тексти, по-перше, піддають рефлексії ненормативність, неординарність спілкування людини з не-людиною, а по-друге, вони обов’язково містять “аргументоване” пояснення можливості такого дискурсу. Здебільшого аргументи є псевдонауковими: завдяки “новітнім технологіям” істоти з різних світів і цивілізацій зустрічаються одна з одною і вступають у взаємодію, комунікативну в тому числі. Подорожі в часі також уможливлюють взаємодію людей із своїми пращурами або нащадками. Отже, протокомуніканти, чию діяльність зображено у НФ, це нерідко мешканці різних світів і часових шарів, представники різних цивілізацій.

Прото-комунікація, зображувана у НФ, – це дуже часто т. зв. “міжцивілізаційна комунікація”, яку вважаємо фантазійним екстремальним варіантом міжкультурної комунікації. Останню дефінують як “спілкування носіїв різних культур, що послуговуються різними мовами” [2, с. 26, 255]. Легко передбачити, що сфантазовані “мови” міжцивілізаційного спілкування незрозумілі людині і кодові системи, якими послуговуються НФ прото-комуніканти, не збігаються з вербальним англомовним кодом, засобами якого відповідна прото-комунікація зображується в тексті НФ жанру. Попри всі ці “технічні” труднощі, “горизонт читацьких очікувань” має бути реалізованим і автор НФ тексту повинен у той чи інший спосіб поінформувати читача проміж цивілізаційне спілкування персонажів.

За нашими спостереженнями, способи зображення іншоцивілізаційного спілкування у НФ можуть бути двох різновидів: відтворення чи переклад прото-повідомлення, можлива також комбінація цих різновидів.

У випадку відтворення читачеві англомовного тексту пред’являють фрагмент, що містить повідомлення, начебто ідентичне тому, яке фігурує у протокомунікації. Наприклад, за сюжетом роману М. Крічтона “Sphere” американські вчені опускаються на дно океану у батискафі, щоб дослідити затонулий космічний корабель, який помилково залетів із майбутнього у минуле і тепер лежить, занурений у пісок. В кораблі вчені знаходять загадковий об’єкт – величезну металеву сферу, її призначення зрозуміти неможливо. Через негоду батискаф втрачає будь який зв’язок із базою й опиняється в повній ізоляції. Раптом один із моніторів вмикається сам собою і на ньому з’являються цифри: “One of the monitors turned itself on, the screen rapidly filled with numbers” (17, с. 141). Далі в тексті роману наводиться фрагмент обсягом 15 рядків, суцільно заповнених цифрами. Вчені розгублені: що позначають ці цифри, чи можна їх тлумачити як повідомлення? Вони вважають, що не можна, адже комп’ютери батискафу не підключені до жодних мереж зв’язку. Через чотири сторінки в тексті знов з’являються ті ж самі 15 рядків цифр, але вже розташованих групами з пробілами між ними. Вчені продовжують ламати голову над розшифровкою цих послань, що періодично надходять на екран монітора урізних форматах: у вигляді рядків цифр, розташованих спіраллю, яку слід “читати” від центру назовні, спіраль має спочатку квадратну, потім круглу форму. Десятинний цифровий код замінюється двоїчним і т.ін. Вчені здогадуються, що це послання від сфери: вищий Розум, уміщений уній, намагається вступити в контакт із людьми. Цифровий код замінюється літерним і, кінець кінцем, розпочинається вербальна комп’ютерно опосередкована комунікація між вищим Розумом, що мешкає у сфері, і людьми, що знаходяться у батискафі. На 40 сторінках цієї частини роману читачеві пропонують 11 текстових фрагментів, які відтворюють (“цитують”) прото-повідомлення у їх первісному – цифровому вигляді. Ці повідомлення є загадковими і незрозумілими як для


СТР. 105

персонажів, так і для читачів. Такий вид комунікативної вторинності – цитування прото-повідомлення у його первісному вигляді – спонукає читача повірити у правдоподібність контрфактичного персонажного дискурсу. Загадковість і незрозумілість прото-повідомлення (його нульова інформативність) підсилює його естетичне навантаження, насамперед ефект автентичності зображуваного дискурсу.

Розбіжність у кодах, використовуваних протокомунікантами (персонажі) та реальними комунікантами (автор-читачі), створює джерело наративного напруження в НФ текстах, адже засобами англомовного вербального коду автор має зобразити іноді в край екзотичне спілкування персонажів. Так, в оповіданні Ф. Брауна “Arena” людина далекого майбутнього змушена вступити у двобій з іншопланетянином. Їхнє спілкування відбувається в телепатичний спосіб. Думки іншопланетянина, адресовані людині, настільки жахливій ворожі, що для них бракує позначень у людській мові. “The impact of its (the alien’s) thoughts upon his (the man’s) mind was soul-shattering. He felt shear horror at the utter alianness, the difference of thoughts. Things that he (the man) felt but could never express, because no terrestrial language had words, no terrestrial mind had images to fit them” (16, с. 247). Принципова неперекладність протоповідомлення людською мовою “пояснює” відсутність експозиції самого повідомлення в тексті оповідання. Проте Боб Карсон (персонаж людина) зрозумів зміст думок свого “співрозмовника”: “He understood now that the universe was not a place that could hold them both, there could never be even a balance between them” (16, с. 247). Таким чином, неперекладність прото-повідомлення залишається такою лише для читача. Комунікативна вторинність відповідного фрагменту виявляється найслабкішою, оскільки прото-комунікацію зображено виключно через рефлексію персонажа, який, телепатично спілкуючись з іншим персонажем, зрозумів нездоланну прірву між двома світами, до яких належить кожен із них.

Іншим принциповим різновидом зображення екзотичної прото-комунікації персонажів НФ тексту є її “переклад” зрозумілою читачеві мовою (в нашому випадку – англійською). Наприклад, герої фантастичного роману Ф. Герберта “Children of Dune” близнюки королівського походження Літо і Ганіма володіють паранормальними здібностями. Зокрема, вони знають кілька прадавніх мов, якими послуговуються у своєму спілкуванні для того, щоб їхні вороги не підслухали, а головне – не зрозуміли їхніх розмов. Автор так зображує комунікацію між цими персонажами:

Ghanima correctly interpreted his argument.
“Mohw’pwium d’mi hish pash mohanika” she intoned. The capture of my soul is the capture of a thousand souls.
“Muсh more than that” he countered. “Wabun ’k wabunet!” he said. Rising thow risest! (18, с. 70).

Репліки, подані в лапках, – це начебто вимовлені персонажем фрази. Виділені жирним шрифтом фрагменти є англомовним “перекладом” того, що було сказано якоюсь прадавньою (вигаданою) мовою. Комбінація експозитивного відтворення прото-повідомлення і його перекладу досягає ефекту автентичності зображеної комунікації, не поступаючись при цьому її інформативною складовою: читачеві надається можливість “почути” загадкові репліки діалогу і водночас зрозуміти його втаємничений зміст.

Відтворення “істинного” вигляду екзотичного прото-повідомлення паралельно із збереженням його інформаційного потенціалу становить нелегке завдання для письменника-фантаста. Своєрідно із цим завданням упорався американський письменник Р. Бредбері в оповіданні “A Sound of Thunder”. Прото-повідомлення, яке ми аналізуватимемо, експозитивно відтворене в тексті оповідання двічі. Це рекламний текст про надання послуг в організації сафарі на будь-якого звіра у будь-якому часі.
Перший абзац оповідання містить наступне повідомлення:

TIME SAFARI, INC.
SAFARIS TO ANY YEAR IN THE PAST.
YOU NAME THE ANIMAL.
WE TAKE YOU THERE.
YOU SHOOT IT (15, с. 68).

Герой обирає полювання на динозавра і, перемістившись на 60 млн. років у минуле, бере участь


СТР. 106

у такому дивовижному сафарі. Випадково він полишає спеціальну антигравітаційну доріжку і, ступивши на землю, ненавмисно розчавлює метелика. Коли герой повертається у фабульний теперішній час (2055 р.), він бачить ту саму рекламу, текст якої цього разу має такий вигляд:

TYME SEFARI INC.
SEFARIS TU ANY YEER EN THE PAST.
YU NAIM THE ANIMALL.
WEE TAEK YU THAIR.
YU SHOOT ITT (15, с. 78).

Виявляється, що випадкові дії персонажа в далекому минулому спричинили грандіозні наслідки через 60 млн. років. Цивілізація стала розвиватися по-іншому. Сполучені Штати Америки на середину XXI ст. виявилися не демократичною, а тоталітарною державою, і навіть англійська мова (її орфографія) ідентичного англомовного тексту (реклама сафарі) сигналізує про інакшість зміненої реальності, до якої повертається персонаж. Подвійне відтворення ідентичного за змістом прото-повідомлення (до і після подорожі героя в часі) слугує рамковим елементом композиції оповідання. Прицьому ініціальний варіант рекламного оголошення є “перекладом” фінального. А той, у свою чергу, маркує кардинальність змін, що відбулись у зображуваному світі НФ твору.

Досить поширеним варіантом зображення екзотичної прото-комунікації у НФ є надання виключно “перекладеної” версії прото-повідомлення. В такому випадку бажання зберегти правдоподібність ірреального спілкування фантастичних персонажів із персонажами-людьми змушує автора НФ тексту пояснювати, яким чином відбувається така контрфактична комунікація.

Найчастіше персонажі-люди використовують спеціальні технічні пристрої, які уможливлюють їхнє спілкування з чужинцями. В оповіданні К.Саймака “Beachhead” йдеться про експедицію землян на віддалену планету, мешканці якої – гуманоїди – спілкуються лише телепатично. Для міжцивілізаційної комунікації персонажі-люди і персонажі-гуманоїди використовують спеціальний пристрій mentograph. Надівши навушники, землянин на ім’я Декер та гуманоїд ведуть ментальний діалог. Читачеві він подається у вигляді повно оформлених англомовних реплік персонажів, що супроводжуються фантастично забарвленими інтродуктивними ремарками “він силувався думати”, “відповіла думка гуманоїда”:

“We are friendly” Decker forced himself to think.
“You should not have come” said the thought of the humanoid.
“We will not harm you” Decker thought.
“You should not have come here, you can never leave. You will die here” said the humanoid’s thought (20, с. 188–189).

У НФ прозі факт використання певного вигаданого пристрою, по-перше, слугує аргументом можливості спілкування цивілізаційних чужинців між собою, а по-друге, дає змогу авторові НФ тексту “перекладати” контр фактичну прото-комунікацію звичайною англійською мовою й у такий спосіб робити комунікативно вторинне повідомлення зрозумілим читачеві.

Наприклад, герої оповідання М. Лейнстера “First Contact” – це люди віддаленного майбутнього, як і під час міжгалактичної подорожі зустрічаються з космічним кораблем іншої цивілізації. Спроби встановити контакт ускладнюються тим, що чужинці не користуються звуковим каналом зв’язку, послуговуючись для комунікації мікрохвильовим діапазоном. Для подолання цієї перешкоди земляни виготовляють спеціальний аппарат mechanical translator, coding machine, який перекладає повідомлення кожної сторони на зрозумілу для неї “мову”. В тексті оповідання це прото-спілкування зображено у вигляді обміну англомовними повідомленнями на дисплеї декодера:

The decoder presented a message in themessage frame.
You are a good guy. It’s too bad we have to kill each other.
Tommy tapped off the rueful reply.
We can’t see any way out of it. Can you?
There was a pause and the message frame filled up again.
If we could believe each other, yes (19, с. 266).

Вважаємо, що, вдаючись до виключно перекладацького


СТР. 107

варіанту зображення контр фактичної прото-комунікації, автор НФ твору насамперед має на меті зображення інформативного потенціалу прото-повідомлень.

Узагальнюючи, відзначимо, що проблема різнокодовості прото-повідомлення і вторинного зображуваного повідомлення розв’язується авторами НФ творів у різні способи. За ступенем зменшення імітативного потенціалу комунікативно-вторинного фрагменту тексту розрізняємо: (а) цитування незрозумілого прото-повідомлення без його перекладу, (б) цитування, дубльоване перекладом, (в) виключно переклад і, насамкінець, (г) рефлексію протокомуніканта (адресанта-людини) щодо змісту отриманого від чужинця прото-повідомлення.

Завершуючи, окреслимо подальші можливі напрями дослідження. Так, не залишаючи сфери НФ, варто детальніше проаналізувати суто мовні (лексичні, синтаксичні тощо) вияви контрфактичного прото-спілкування, вербальне перекодування жестово-мімічного коду, використовуваного контрфактичними персонажами, а також звернути увагу на опис каналів зв’язку та знаконосіїв протоповідомлень як засіб створення контрфактичного світу, зображеного в англомовний художній прозі певного жанру.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бацевич Ф.С. Лінгвістична генологія: проблеми і перспективи монографія. – Львів : ПАШС, 2005. – 264 с.

2. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики : підручник. – К. : Академія, 2004. – 344 с.

3. Бондаренко Є.В. Картина світу і дискурс: реалізація дуальної природи людини // Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / Під заг. ред. Шевченко І.С. : монографія. – Харків : Константа, 2005. – С. 36–64.

4. Колегаєва І.М. Нарис про комунікативну вторинність // Записки з романо-германської філології. – Одеса : Латстар, 2005. – № 13. – С. 85–96.

5. Колегаева И.М. Перепорученное повествование как проявление коммуникативной вторичности в художественной прозе / Мат. доповідей и повідомлень всеукр. наук.-практ. конф. – Київ-Херсон, 1996. – С. 34–35.

6. Колегаева И.М. Текст как единица научной и художественной коммуникации. – Одесса: РИООУП, 1991. – С. 106–108.

7. Колегаєва І.М., Попік І.П. Нарис про комунікативну вторинність і вторинний семіозис // Записки з романогерманської філології. – Одеса : Фенікс, 2005. – С. 78–86.

8. Краткий словарь когнитивных терминов / [Сост. Е.С. Кубрякова, В.З. Демьянков, Ю.Г. Панкрац, Л.Г. Лузина]. – М. : Изд-во МГУ, 1996. – 245 с.

9. Літературознавчий словник-довідник / Під ред. Р.Т. Гром’яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. – К. : Академія, 2007. – 752 с.

10. Попік І.П. Лексико-семантичне поле “жестикуляція” в мові та мовленні (на матеріалі англомовних словників і текстів): Дис… канд. філол. наук: 10.02.04. – Одеса, 2004. – 204 с.

11. Руднев В.П. Словарь культуры ХХ века. – М. : Аграф, 1997. – 384 с.

12. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми : підручник. – Полтава-Київ : Довкілля, 2008. – 712 с.

13. Шевченко І.С. Когнітивно-прагматичні дослідження дискурсу // Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / Під заг. ред. Шевченко І.С. : монографія. – Харків : Константа, 2005. – С. 105–117.

14. Шевченко И.С., Морозова Е.И. Дискурс как мыслекоммуникативное образование// ВісникХНУім. В.Н. Каразіна. – 2003. – № 568. – С. 33–38.

15. Bradbury R. A Sound of Thunder // Science Fiction: English andAmerican Short Stories. – Moscow : Progress Publishers, 1979. – P. 68–79.

16. Brown F. Arena // Science Fiction Hall of Fame. – N.-Y. : Doubleday and Company, Inc., 1970. – P. 225–249.

17. CrichtonM. Sphere. – N.-Y. : Ballantine Books, 1988. – 371 p.

18. Herbert F. Children of Dune. – N.-Y. : BerkleyPublishing Corporation, 1977. – 408 p.

19. Leinster M. First Contact // Science Fiction Hall of Fame. – N.-Y. : Doubleday and Company, Inc., 1970. – P. 250–278.

20. Simak C. Beachhead // Science Fiction: English andAmerican Short Stories. –Moscow: Progrеss Publishers, 1979. – P. 180–198.