Мегатекстова структорованість прози Оксани Забужко
координати сучасних пошуків»:
колект. моногр./ за заг. ред. Ковалевської Т. Ю.
– Одеса : видавець Букаєв Вадим Вікторович, 2014.
– С.248–259.УДК 811.111’37
І. М. Колегаєава,
д. філол. н., проф., Одеський національний університет
імені І. І. Мечникова, завідувач кафедри лексикології і
стилістики англійської мови
МЕГАТЕКСТОВА СТРУКТОРОВАНІСТЬ ПРОЗИ
ОКСАНИ ЗАБУЖКО
Статтю присвячено розгляду комунікативного феномену мегатексту як структурної і змістової єдності основного тексту (роману, есе тощо) та допоміжних текстів, спрямованих на оптимізацію й поглиблення комунікації (епіграф, коментарі, передмова тощо). Аналізуються художні та публіцистичні твори Оксани Забужко в аспекті їхньої мегатекстової структурованості. Акцентується роль комунікативної компетенції в діяльності читача мегатексту.
Ключові слова: комунікація, текст, мегатекст, комунікативна компетенція.
Письмова комунікація з давніх часів і дотепер залишається одним із найпоширеніших та найефективніших засобів фіксації, збереження й передачі інформації через час і простір. Письмове повідомлення, від буденної записки до наукового трактату, поєднує людей у спільному акті комунікації, перетворюючи їх, за словами А.Папіної, на «два активні начала евристичної діяльності. Один учасник реалізує комунікативний задум (повідомлення певної інформації), другий розшифровує його» [8, с.8]. Перегукується із цією тезою й думка Є. Сидорова: «сутність тексту може бути встановлена лише за умови врахування взаємозв’язків тексту та комунікативних діяльностей учасників акту мовленнєвої комунікації (автора й реципієнта)» [10, с.82].
Цю наукову розвідку присвячено проблемі оптимізації комунікативного функціонування тексту, тобто поглиблення інформаційного потенціалу тексту (діяльність адресанта) і поліпшення його інтерпретацій (діяльність адресата) за рахунок розширення обсягу й ускладнення структури у межах такого комунікативного феномену, як мегатекст.
Термінопоняття мегатекст було запропоновано нами ще в 1991році [3, с.76 і далі; див. також: 1; 2; 5, с.141; 4, с.72-73]. В теперішньому науковому дискурсі циркулює з десяток термінів, похідних від терміну текст: макротекст, гіпертекст, паратекст, метатекст, передтекст, гіпотекст, інтертекст, текстон [див. зокрема: 5; 19, с.226-229; 12, с.120-159; 13, с.25]. Кожен із них висвітлює свою грань багатогранного феномену вербального повідомлення, структурованого як текстове ціле. Увагу саме до структури тексту зокрема ілюструє промовиста назва одного з останніх видань, де зібрано публікації науковців з різних країн «Text and Language. Structures. Functions. Interrelations» (2010) [16]. Отже, дослідження в цій царині є безумовно актуальним.
Звернення до різножанрових текстів Оксани Забужко є, на наш погляд, вельми цікавим у розглядуваному аспекті, оскільки проза цієї видатної української письменниці, однієї із найяскравіших представників українського постмодернізму, надає надзвичайно багатий і різноманітний матеріал для аналізу саме у царині структурування текстового цілого. Об'єктом дослідження обрано художню прозу (у жанрі романів, повістей і оповідань) та есеїстку О.Забужко [18, 19, 20, 21].
Метою нашої розвідки є встановлення ролі мегатексту і його окремих складників у діяльності комунікантів, в тому числі в дотриманні чи порушенні так званих «прав» комунікантів, а саме комунікативних прав адресанта й адресата [про це див. 2, с.28], або «прав читача» та «прав автора», про які пише В.Чернявська з посиланням на З. Тураєву [13, с. 17]. Для досягнення цієї мети вирішимо кілька завдань: розтлумачимо зміст терміну мегатекст, опишемо його дихотомічне членування на основний текст і допоміжний складник, проаналізуємо комунікативні потенції кожного допоміжного складника, який включений до мегатекстової структури творів О. Забужко.
Мегатекст, за нашим визначенням, це єдність основного тексту та допоміжного тексту. Ці частини розрізняються прагматичним спрямуванням, комунікативною валідністю й облігаторністю своєї наявності в мегатексті. Основний текст є абсолютно облігаторним, він ціннісно домінує над допоміжним, прагматично спрямований на передачу повідомлення як такого. Це текст оповідання, статті, роману, есе, монографії тощо. Допоміжний текст – це множина (від 1 до 7-8 типів) текстових повідомлень, які факультативно супроводжують основний текст, зазвичай є ціннісно другорядними і прагматично допоміжними, тобто спрямованими на оптимізацію функціонування основного тексту. Вичерпний перелік допоміжних повідомлень включає передмову/післямову, зміст, анотацію, резюме, виноску, коментар, глосарій, бібліографічний перелік, присвяту, епіграф. Сукупність основного та допоміжного (щонайменше одного) текстів утворює комунікативно гетерогенне ціле, яке ми і називаємо мегатекстом.
Генетична спорідненість тексту і мегатексту доволі очевидна. Звичайно, стартовою точкою завжди є текст. Іноді він від самого початку супроводжується допоміжним(и) повідомленням(и), наприклад, текст та епіграф до нього, текст і присвята. В такому випадку текст надходить до комунікативного простору одразу у «мегатекстовій упаковці». Але частіше за все поява чи розростання мегатекстової структури хронологічно слідує за появою основного тексту. Це означає, що передмова до тексту роману чи збірки оповідань може бути написана іншим автором після виходу в світ самого твору. Таку ситуацію фіксуємо у виданні Оксана Забужко. Сестро, сестро (2003), яке об'єднало твори, опубліковані в 1997-2001р.р. і якому передує вступне слово Вадима Скуратівського, написане в 2002р.[20,с.5-19]. Третє видання роману Польові дослідження з українського сексу (1994), що вийшло друком шість років після першого видання, відкривається розділом Що писала про "Польові дослідження…" критика в Америці, в Росії, в Україні. На трьох сторінках вміщено майже три десятка відгуків про роман – від хвалебних до ніщивних [19,с.3-6]. Включення у мегатекст таких допоміжних повідомлень (із часовою "затяжкою") надає сприйняттю основного тексту певного стереоскопічного виміру, і тим самим поширює інформативну базу, запропоновану читачеві, чиї комунікативні права поширюються завдяки появі історичної перспективи, в яку вміщено текст.
Чи можуть складники мегатексту функціонувати окремо один від одного? І так, і ні. Основний текст, зрозуміло, може, по-перше, якщо він від початку створений без будь-яких допоміжних повідомлень, що відбувається регулярно у випадку публікації творів малої форми, а по-друге, у разі свідомого вибору читача. Принципова факультативність допоміжних повідомлень передбачає читацьку волю: він сам вирішує читати чи ні виноски, присвяту, коментарі і таке інше. Таким чином, розуміємо, що основний текст є самодостатньою, автономною комунікативною одиницею як у межах мегатексту, так і поза ними.
Питання щодо автономного функціонування допоміжних повідомлень має кілька відповідей. Більшість із них (повідомлень) втрачає сенс і не представляє інтересу для читача поза своїми зв’язками з основним текстом. Присвята, виноска, коментар, зміст виконують свою комунікативну функцію виключно у межах мегатексту.
Присвята більше важлива для реалізації комунікативних прав автора, оскільки є відбиттям пошани до певної особи і майже не інформативна для читача. Таку ритуальну функцію виконують в творах Забужко присвяти: Пам'яті мого батька – коли він був моїм ровесником (Хроніки від Фортінбраса); Соломії Павличко (Я, Мілена із збірки Сестро, сестро); Мамі й Ростикові (Музей покинутих секретів). Розмовні форми іменувань, що їх використовує авторка (мама замість матір, Ростик замість Ростислав), свідчать про інтимний регістр такого комунікативного спілкування.
Посторінкова виноска як окреме допоміжне повідомлення експлікує побічний, додатковий характер інформації, що міститься в ній. Оксана Забужко широко користується цим видом повідомлень. Всі без виключень тексти публіцистичного стилю супроводжуються бодай однією виноскою із зазначенням, де і коли був опублікований той чи той есей, чи був він перекладений з англійської, польської мови. Наприклад, Авторизований переклад з англійської …В основу есею покладено доповідь на Міжнародному письменницькому Форумі "Письменницький час" (Муккула, Фінляндія, червень 1995р.). Посторінкові виноски в публіцистичних текстах містять численні бібліографічні посилання, а в художніх текстах – переклад іншомовних вкраплень, та іноді пояснення до нього. Наприклад, репліка "…звісно ж, Америка – the land of opportunities* супроводжується виноскою: *"Край необмежених можливостей" – стандартне пропагандистське кліше (21,с.22). Такі допоміжні повідомлення важливі для читача, який не володіє іноземними мовами, разом із виносками з бібліографічними даними вони оптимізують сприйняття основного тексту, розширюють його інформаційний потенціал, але не є самодостатніми комунікативними одиницями.
Коментар нерозривно пов’язаний з основним текстом як змістовими, так і формально-мовними зв’язками. На думку Ж. Женетта, висловлену в його книзі «Палімпсести: література в другому ступені», коментар вступає із своїм передтекстом (тим текстом, що коментується) у метатекстуальні відношення [Цит.за 12, с. 121-142], що є виявом змістових зв’язків. Формально-мовними маркерами їхньої єдності зокрема виступає дейксис, за Майклом Туланом, це - «всі ті мовні елементи, які мають орієнтаційну функцію here, there, now, then (тут, там, зараз, потім) і свідчать, що дискурс відбувається в конкретному місці й у конкретний час» [17, c.59]. Пітер Стоквел стверджує, що дейктичні маркери створюють «нульову точку» (zero point) дейктичного поля. Зміна цих маркерів призводить до дейктичного зсуву (deictic shift) і до переходу в інше дейктичне поле [15, c.79].
Проте дейктичного зсуву на межі основного тексту та коментаря не відбувається, попри те, що ці два повідомлення – коментар і його «передтекст» (якщо скористатися терміном Ж.Женетта) – розташовано у різних візуальних полях: коментар знаходиться у виносці внизу сторінки або (що буває значно частіше) взагалі в іншій частині видання, в кінці розділу чи навіть усього тексту, і при цьому є включеним у окремий розділ «Коментарі». Все це не стає на заваді у реалізації дейктиків тут, далі, наступний текст, ужитих у коментарі, в системі координат саме передтексту, а зовсім не того розділу, де розташоване коментуюче повідомлення.
Наприклад, у коментарях до роману Музей покинутих секретів читаємо: nous sommes les artistes далі в тексті «ну сомм лез артіст» - ми митці (фр). (18, с.829). Звернімо увагу на дейктичну відсилку «далі в тексті» - йдеться про текст роману після 241 сторінки, де вжито коментоване французьке вкраплення. Відстань між центром дейктичного поля, від якого відштовхується дейктик далі в тексті, і коментарем, що містить цей вислів, становить 588 сторінок. В цьому ж виданні читаємо: Для тих, хто слабо орієнтується в історичному контексті представлених тут сюжетів, додаю список книжок… (Там само, с.827). Це коментар, що розташовується за текстом роману і відсилає читача до вже прочитаних сюжетів, тобто до того, що залишилося там, позаду. Але прислівник тут сигналізує про спільність дейктичного поля основного тексту (роман) і допоміжного тексту (коментар).
Таким чином проявляється входження кожного окремого коментаря до єдиного дейктичного поля основного тексту і нездатність утворити власне поле або увійти до (неіснуючого) єдиного дейктичного поля мегатекстового компонента «Коментарі». Жодне інше допоміжне повідомлення не демонструє подібної формальної єдності з основним текстом.
Аналізуючи мегатекстову структурованість прози Оксани Забужко, варто наголосити на особливій ролі посторінкових коментарів, якими широко послуговується письменниця у своїх публіцистичних творах. На відміну від художньої прози, тексти її есе рясніють навпіл поділеними сторінками, на яких паралельно розгортається основний текст і коментарі до певної його частини. Так, за нашими спостереженнями, есе Жінка-автор у колоніальній культурі, або знадоби до української ґендерної міфології на 41 сторінці містить 18 коментарів, які розташовані паралельно із основним текстом (виділені іншим шрифтом) і займають одну третину текстового простору всього есею. Їх обсяг коливається від 11 рядків до 58 рядків, або ж 1.5 сторінки. Есе Прощання з імперією: кілька штрихів до одного портрета на 42 сторінках містить 11 коментарів. Стільки ж коментарів фіксуємо на 38 сторінках есею "Психологічна Америка" і азіатський ренесанс, або знову про Карфаген.
За твердженням Літературознавчої енциклопедії , насиченість творів теоретичною рефлексією і автокоментарями є типовою рисою літераторів-постмодерністів [7, с.225]. У Забужко імпульсом до появи допоміжного повідомлення виступає нагальна необхідність прокоментувати, уточнити, витлумачити найтонші звиви своїх міркувань, надати додаткові аргументи до висунутої тези, застерегти читача від хибного трактування своїх висловлювань. Див., наприклад, Аби читач бува не запідозрив автора у бракові патріотизму, спішу застерегтися, що мені також добре знайома "туга за батьківщиною"…(21, с.212). Схильність до самокоментування проявляється у характерних словесних "ланках, що прикріплюють" текст коментаря до основного тексту: Не втримаюсь від коментаря…Мимобіжно зазначу…; До речі про дитсадок…; Принагідно вкажемо…; Тут знов нота бене…; Невеличкий відступ… (до речі, цей "невеличкий відступ" обіймає цілу сторінку тексту).
Внаслідок такого мегатекстового структурування есеїв Оксани Забужко розвиток думки в них постійно розщеплюється на кілька смислових потоків. В цьому теж вбачаємо характерну рису постмодернізма. Див. наприклад, "Постмодерністське письменство занурюється у стихію нелінійних структур, використовує розщеплений синтаксис" [7, с. 225]. Читачеві потрібно багаторазово переміщати свою увагу з основного плину оповіді на боковий і потім повертатися назад на точку розгалуження, яка, між іншим, нерідко знаходиться всередині синтаксичної конструкції. Наприклад, основний текст говорить наступне: …за такого неподільного панування "принципу вдоволення", та ще й закріпленого всуціль дискретним …"покадровим" мисленням…(ввімкнув – вимкнув, заробив – купив*, умер – закопали), ми геть не маємо рецепторів для… сприймання…реальності тої дії, що триває за межами нашого життя… Посторінкова виноска до слова купив коментує: А в українській редакції, ще Є.Плужником свого часу запропонованій, і геть-то скромніше:"заробив – і з'їв" (21, с.70). В даному випадку коментар супер-короткий, зазвичай він значно осяжніший.
Беручи до уваги багатоступеневість синтаксичного паратаксису в мові Забужко, надзвичайно довгі речення-періоди, розуміємо, що читання такого тексту вимагає від адресата неабиякої зосередженості і загальної філологічної культури. Звертаючись ще раз до Літературознавчої енциклопедії, процитуємо наступне: "Використання (постмодерністами) фрагментарного наративу… відмежовує проникливого читача від наївного" [там саме, курсив наш – І.К.]. Напевне "наївному читачеві" з такою прозою впоратися надзвичайно важко.
До компонентів мегатексту, які мають потенції самостійного комунікативного функціонування, уналежнюємо передмову/післямову, бібліографічний перелік та епіграф. Усвідомлюючи строкатість цього ланцюжка, все ж наполягаємо на функціональній схожості його складників. Передмова/післямова, будучи орієнтованою на основний текст, тим не менше є самостійним завершеним текстовим утворенням, до якого читач звертається з певним специфічним комунікативним завданням – у стислій формі отримати оглядово-дайджестову інформацію про автора і головні теми основного тексту, про загальне тло (естетико-літературне, соціально-економічне чи наукове), на якому вибудувано головне повідомлення. Невипадково Вадим Скуратівський жартома озаглавив свою передмову до збірки Сестро, сестро, таким чином: Нельотна погода. Замість передмови та замість монографії.
Бібліографічний перелік як складник мегатексту (переважно наукового, а у О.Забужко будь-якого) є не лише показником авторської обізнаності у теоретичній парадигмі, в яку вписаний його літературний твір, але й слугує цінним джерелом відповідної інформації для адресатів мегатексту і як такий користується неабияким попитом у фахових читачів. Оксана Забужко пропонує бібліографічний перелік 16 джерел до теми ОУН, збройний опір підпілля на Західній Україні, дисидентство в СРСР, що відтворена в романі Музей покинутих секретів. Бібліографічний перелік надає всьому роману додатковий вимір у співвідношенні реальність-вимисел. До цього долучається і генеалогічна схема родоводів Адріяна і Дарини (головних героїв роману), з якої починається текст. Ці обидва допоміжних повідомлення вступають у смисловий перегук із твердженням авторки в Післямові: цілком вигаданими в романі є тільки персонажі. Все, що з ними відбувається, дійсно відбувалось в свій час із різними людьми. І може відбутися ще. Власне, це й зветься реальністю (18,с.822).
Серед усіх допоміжних повідомлень, що входять до мегатексту, у фокусі уваги дослідників частіше за все опинявся епіграф. Серед останніх згадок наведемо думки З.Тураєвої про цей «факультативний елемент тексту», що «має подвійну спрямованість на вихідний текст і на новий текст», у який він інтегрується [11 ,с.54]. Розмірковуючи в даному випадку про самостійний статус епіграфа, наголосимо на особливості цього статусу. Епіграф ще до включення у мегатекст є прецедентним текстовим феноменом, який функціонує в комунікативному просторі самостійно: Біблійною цитатою, строфою поетичного твору, приказкою тощо. Долучаючися до основного повідомлення в якості епіграфу, такий текст «ускладнює свою смислову структуру за рахунок внесення його до семантичної структури цитуючого (ми б сказали основного –І.К.) тексту» [там саме]. Комунікативна діяльність адресанта й адресата мегатексту, що містить епіграф, передбачає наявність широкого кола літературних, світоглядних, загальнокультурних знань.
Епіграфи, які обирає Оксана Забужко, безумовно потребують від читача високого рівня літературної обізнаності. Це цитати із В. Шекспіра, Дж. Оруела, Л. Керрола, Ю.Шереха, Й. Бродського, М. Цвєтаєвої. Разом з тим письменниця використовує також не прецедентні, але дуже промовисті "тексти", як наприклад, напис 1952р. на стіні в'язниці на Лонцького: Хочеш знати, що з нами? Чекай на нас (18, с. 5). В такому разі від читача очікується знання української історії і розуміння, кому саме належить цей напис, а також здатність встановити семантичні перегуки цитованого в епіграфі тексту й основного тексту. Це вимагає від нього напруженої комунікативної діяльності й у разі успіху надає інтелектуальної та естетичної насолоди.
Специфічною рисою мегатексту є спрямованість читацького переміщення текстовим простором. Розмірковуючи над співвідношенням форми та змісту тексту, Г. Москальчук зауважує, що форма володіє власною специфікою структурного характеру і головною рисою тут виявляється «необерненість (рос. - необратимость) тексту в часі і просторі, це виявляється в односкерованій орієнтації фізичної (матеріальної) сторони тексту» [7, с.7]. Інакше кажучи, форма, словесна тканина тексту розгортається одновекторно: зліва направо, від початку до кінця. У свою чергу, мегатекст є відхиленням від цього загального правила. Читачеві доводиться мандрувати графічним масивом мегатексту як у прямому, так і в зворотному напрямках. При цьому він має керуватися певними дороговказами – формальними сигналами про необхідність відхилитися від розгортання тексту зліва направо і переміститися в зовсім іншу локацію текстового простору. Такими маркерами слугують позначки виноски (астерікси чи цифрові позначки над рядком), позначки бібліографічного посилання (цифри чи імена в дужках певної конфігурації) – всі ці маркери «закликають» читача звернутися до допоміжного компонента мегатексту, розташованого на певній відстані від відправної точки. Скориставшися додатковою інформацією, читач має повернутися до основного тексту і продовжити рух зліва направо, у напрямку до кінця тексту. Все це вимагає від читача певного рівня комунікативної компетенції.
Рей Джекендофф стверджує, що «природні навички мовної компетенції (language acquisition) формуються у дитини у віці від 2 до 12 років, після чого можливо лише спеціальне навчання (deliberate training)» [14, c.25,118]. Навички комунікативної компетенції формуються у читача впродовж його життя і прирощуються за рахунок практики читання все нових і нових типів текстів. Є всі підстави вважати, що читання творів Оксани Забужко, якщо воно виявиться до снаги, попри їх складну мегатекстову структуру, додасть неабияких навичок комунікативної компетенції читачеві, який впорався із цим.
Література
1. Колегаєва І. М. Літературний твір й іншомовна читацька аудиторія. (Комунікативні аспекти текстових трансформацій). / І. М. Колегаєва. // Щорічні записки з українського мовознавства. – Вип. 3. – Одеса: Вид-во Одеського держ. унів. ім. І. Мечникова,1996. – С. 9-22.
2. Колегаєва І. М. Мегатекст як вияв комунікативної гетерогенності цілого завершеного тексту. / І. М. Колегаєва. // Мовознавство - № 1. - 1996. – С. 25-30.
3. Колегаева И. М. Текст как единица научной и художественной коммуникации. / Колегаева Ирина Михайловна. – Одесса: Одесоблполиграфиздат, 1991. – 120 с.
4. Колегаева И. М. Текстовая парадигма: микро-, макро-, мега-, гипер- и просто текст. / И. М. Колегаева. // Записки з романо-германської філології . - № 22 - Одеса: Фенікс, 2008. – С. 70-80.
5. Колегаева И. М., Голубенко Л. Н. Феномен коммуникативного посредничества. Его роль в становлении филолога. / И. М. Колегаева, Л. Н. Голубенко. // Записки з романо-германської філології. - № 7 – Одеса: Латстар, 2000. – С. 136-143.
6. Літературна енциклопедія: У двох томах/Авт.-укладач Ю. І. Ковалів. – К.: ВЦ "Академія", 2007. – Т.2. – 624с.
7. Москальчук Г. Г. Структура текста как синергетический процесс / Москальчук Галина Григорьевна. – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 296 с.
8. Папина А. Ф. Текст: его единицы и глобальные категории./ Папина Аза Феодосьевна. Изд. 2-е. – М.: Едиториал УРСС, 2010. – 368 с.
9. Пьеге-Гро Н. Введение в теорию интертекстуальности. / Пьеге-Гро Натали.: Пер.с фр. – М.: Изд-во ЛКИ, 2008. – 240 с.
10. Сидоров Е.В. Порядок текста: монография. /Сидоров Евгений Владимирович. – М.: Изд-во РГСУ, 2011. – 208 с.
11. Тураева З. Я. Лингвистика текста. Текст: Структура и семантика. / Тураева Зинаида Яковлевна. Изд. 2-е доп. – М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009. – 144 с.
12. Фатеева Н. А. Интертекст в мире текстов: Контрапункт интертекстуальности. / Фатеева Наталья Александровна. Изд 3-е стереотипное. - М.: КомКнига, 2007. – 280 с.
13. Чернявская В. Е. Лингвистика текста: Поликодовость, интертекстуальность, интердискурсивность. / Чернявская Валерия Евгеньевна. – М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009. – 248 с.
14. Jackendoff R. Patterns in the Mind. Language and Human Nature. / Jackendoff Ray – N.Y., Lnd, Toronto: Harvester Wheatsheaf, 1993. – 246 p.
15. Stockwell P. Cognitive Poetics. An Introduction. / Stockwell Peter. – Lnd., N.Y.: Routledge, 2002. – 193 p.
16. Text and Language. Structures. Functions. Interrelations. Quantitative Perspectives / Advisory editor Eric S. Wheeler. – Wienn: Praesens Verlag, 2010. – 251 p.
17. Toolan M. Narrative. A Critical Linguistic Introduction. / Toolan Michael. – Lnd., N.Y.: Routledge, 2002. – 260 p.
18. Забужко О. Музей покинутих секретів:роман. / Забужко Оксана, Вид.2-е, доп. – Київ: Факт, 2009. – 832 с.
19. Забужко О. Польові дослідження з українського сексу./ Оксана Забужко, Вид.3-е, стереотипне –К.: Факт, 2000. – 116 с.
20. Забужко О. Сестро, сестро. Повісті та оповідання. / Забужко Оксана, – К.: Факт,2003. – 240 с.
21. Забужко О. С. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстка 90-х. / Оксана забужко, – К.: Факт, 1999. – 340 с.
И. М. Колегаева,
Одесский национальный университет имени И. И. Мечникова,
заведующая кафедрой лексикологи и стилистики английского языка
МЕГАТЕКСТОВАЯ СТРУКТУРИРОВАННОСТЬ ПРОЗЫ ОКСАНЫ ЗАБУЖКО
Резюме
Статья посвящена рассмотрению коммуникативного феномена мегатекста как структурного и смыслового единства основного текста (романа, эссе и т.п.) и вспомогательных текстов, направленных на оптимизацию и углубление коммуникации (эпиграф, комментарии, предисловие и т.п.). Анализируются художественные и публицистические произведения Оксаны Забужко в аспекте их мегатекстовой структурированности. Акцентируется роль коммуникативной компетенции в деятельности читателя мегатекста.
Ключевые слова: коммуникация, текст, мегатекст, коммуникативная компетенция.
I. Kolegaeva,
Odessa national I. Mechnikov university
head of the English lexicology and stylistics department
MEGATEXTUAL STRUCTURE OF OKSANA ZABUZHKO'S PROSE
Summary
The article deals with the communicative phenomenon of megatext as a structural and meaning unity of a main text (novel, essay etc.) and auxiliary texts, aimed at optimizing and deepening communication (epigraph, commentaries, preface etc.).There have been analyzed Oksana Zabuzhko's belles letters and publicistic literary works as to their megatextual structure. The role of communicative competence in a megatext reader’s activity is highlighted.
Key words: communication, text, megatext, communicative competence.